ВУГІЛЛЯ БУРЕ, *уголь бурый, **brown coal,
***Braunkohle - тверда горюча корисна копалина, нижчий член
вуглефікаційного ряду вугілля викопного, гіпотетично - перехідна
форма від торфу до вугілля кам’яного. Колір від
світло-бурого до чорного. Теплота згоряння горючої маси
24…31 Мдж/кг. Має малу твердість, значну гігроскопічність.
За речовинним складом належить до гуматів.
Сапропеліти і перехідні гумусово-сапропелеві відміни мають підлегле
значення і зустрічаються у вигляді прошарків у пластах,
складених гумітами. Більшість різновидів В.б. складається з
мікрокомпонентів групи вітриніту (80-98%) і тільки в
юрському В.б. Сер. Азії переважають мікрокомпоненти групи фюзиніту
(45-82%); для нижньокарбонового В.б. характерний високий зміст
лейптиніту. Розрізняють: м’яке В.б. (іноді називають
лігнітом) з вмістом вуглецю в органічній речовині
63-71% і вологістю 40-60% та щільне В.б. з вмістом вологи 17-40%.
За деякими класифікаціями В.б. поділяють в залежності від стадії
метаморфізму (вуглефікації) на три категорії: О1,
О2 і О3 і класи 01, 02, 03. Основою такого
розподілу прийнята відбивна здатність вітриніту в маслі
Rо; величина її, що нормується для стадії О1,
- менша за 0,30; О2 - 0,30-0,39; О3 -
0,40-0,49. Пром. класифікаціями В.б. за вологістю робочого
палива (Wr) поділяється на три технол. групи:
Б1, Б2, Б3 з Wr(%) відповідно:
40-58; 30-40; 19-30. В.б. України за виходом первинної смоли
напівкоксування поділяють на чотири групи (Тskdaf
понад 25%; 20-25%; 15-20%; 15% і менше), а за питомою теплотою
згоряння - на чотири підгрупи (Qsdaf понад
31,5; 31-31,5; 29-31 і менше 26 МДж/кг). За міжнар. класифікацією,
прийнятою Європ. економіч. комісією (1957), В.б. поділяють на шість класів
за вологістю (до 20; 20-30; 30-40; 40-50; 50-60; 70), і п'ять груп
за виходом смол напівкоксування. За класифікацією США В.б.
відповідає суббітумінозне вугілля В і С, лігніти А і В.
З підвищенням ступеня метаморфізму у В.б. підвищуються вміст
вуглецю, питома теплота згоряння, знижується вміст
кисню. Для В.б. характерний підвищений вміст фенольних,
карбоксильних і гідроксильних груп, наявність вільних гумінових
кислот, вміст яких знижується з підвищенням ступеня
метаморфізму від 64 до 2-3% і смол від 25 до 5%. Найбільші
басейни і род. характерні для мезозойсько-кайнозойських відкладів.
Виняток складає В.б. Сх.-Європейської платформи
(Підмосковний бас.). У Європі поклади В.б. пов'язані майже виключно
з відкладами неоген-палеогенової доби, в Азії - перев.
юрської, меншою мірою крейдової і палеоген-неогенової, на
інших континентах - крейдової і палеоген-неогенової доби. В
Україні осн. запаси В.б. приурочені до палеогенових відкладів.
Значна частина В.б. залягає на невеликих глибинах у вугільних
пластах (покладах) потужністю 10-60 м, що дозволяє
відпрацьовувати їх відкритим способом. В окремих родов. потужність
покладів 100-200 м. Загальні світові ресурси В.б. оцінюються (до
глиб. 600 м) в 4,9 трлн. т (1981). Світові запаси В.б. підраховані в
кількості 1,3 трлн. т. Осн. запаси зосереджені в Росії, США, Україні, ФРН,
Польщі, Чехії, Австралії. В Україні поклади бурого вугілля
зосереджені в Дніпровському буровугільному басейні, на Закарпатті,
Передкарпатті, Придністров’ї. В структурі балансових запасів
вугілля України Б.в. складає 6,6%. Світовий видобуток В.б. - 950
млн.т на рік. Осн. вугледобувні країни: ФРН (258 млн.т), Чехія (95), США
(45), Польща (37), Австралія (33). В.б. використовують переважно для
спалення на ТЕС як побутове паливо, в менших масштабах - для
брикетування, газифікації, виробництва вуглелужних
реаґентів та монтан-воску. У Німеччині В.б.
використовується для одержання металург. коксу (коксобрикетів).
Перспективне скраплення В.б., його комплексна переробка.