—еред структур орган≥чноњ речовини вуг≥лл¤ вид≥лене в 4 типи (тел≥н≥това, посттел≥н≥това, прекол≥н≥това ≥ кол≥н≥това), ¤к≥ Ї посл≥довними стад≥¤ми Їдиного процесу розкладанн¤ л≥гн≥но-целюлозних тканин. ƒо генетич. груп ¬.к., кр≥м цих 4 тип≥в, додатково включено лейптин≥тове вуг≥лл¤.  ожна з 5 генетичних груп за типом речовини м≥крокомпонент≥в вуг≥лл¤ под≥лена на в≥дпов≥дн≥ класи.

ѕри зануренн≥ вугленосноњ товщ≥ на глибину в умовах п≥двищенн¤ тиску ≥ т-ри в≥дбуваЇтьс¤ посл≥довне перетворенн¤ орган≥ч. маси, зм≥на њњ х≥м. складу, ф≥з. властивостей ≥ молекул¤рноњ будови. ¬с≥ ц≥ перетворенн¤ позначаютьс¤ терм≥ном "рег≥ональний метаморф≥зм вуг≥лл¤". Ќа к≥нцев≥й (вищ≥й) стад≥њ метаморф≥зму ¬.к. перетворюЇтьс¤ в антрацит з ¤скраво вираженою кристал≥ч. структурою граф≥ту.  р≥м рег≥онального метаморф≥зму, ≥нод≥ (р≥дше) мають м≥сце перетворенн¤ в≥д впливом тепла вивержених пор≥д, що знаход¤тьс¤ пор¤д з вугленосними товщами (перекривають або п≥дстилають њх) - термальний метаморф≥зм, а також безпосередньо у вуг≥льних пластах - контактовий метаморф≥зм. «ростанн¤ м≥ри метаморф≥зму в орган≥ч. речовин≥ ¬.к. просл≥дковуЇтьс¤ посл≥довним зб≥льшенн¤м в≥дносн. вм≥сту вуглецю ≥ зменшенн¤м вм≥сту кисню ≥ водню. ѕосл≥довно знижуЇтьс¤ вих≥д летких речовин (в≥д 50 до 8% в перерахунку на сухий беззольний стан); зм≥нюютьс¤ також теплота згор¤нн¤, здатн≥сть сп≥катис¤ ≥ ф≥з. властивост≥ вуг≥лл¤. «окрема л≥н≥йно зм≥нюютьс¤ блиск, в≥дбивна здатн≥сть в≥трин≥ту, насипна маса вуг≥лл¤ та ≥нш. властивост≥. ≤нш≥ важлив≥ ф≥з. властивост≥ (порист≥сть, густина, щ≥льн≥сть, сп≥клив≥сть, теплота згор¤нн¤, пружн≥ властивост≥ та ≥н.) зм≥нюютьс¤ або виразно за ¤скраво вираженим парабол≥ч. законом або за зм≥шаним.

як оптич. критер≥й стад≥њ метаморф≥зму вуг≥лл¤ використовуЇтьс¤ показник в≥дбивноњ здатност≥ в≥трин≥ту; в≥н застосовуЇтьс¤ також ≥ в нафт. геолог≥њ дл¤ встановленн¤ стад≥њ катагенного перетворенн¤ осадовоњ товщ≥, що вм≥щаЇ орган≥чну речовину. ¬≥дбивна здатн≥сть в≥трин≥ту в масл¤н≥й ≥мерс≥њ (R⁰) посл≥довно зростаЇ в≥д 0,5-0,65% дл¤ вуг≥лл¤ марки ƒ до 2-2,5% дл¤ вуг≥лл¤ марки “. ў≥льн≥сть та густина ¬.к. залежать в≥д петрограф≥ч. складу, к≥лькост≥ ≥ характеру м≥неральних дом≥шок та м≥ри метаморф≥зму. Ќайб≥льшою густиною (1300 -1500 кг/м³) характеризуютьс¤ компоненти групи фюзин≥ту, найменшою (1280-1300 кг/м³) - групи в≥трин≥ту. «м≥на густини з п≥двищенн¤м м≥ри метаморф≥зму в≥дбуваЇтьс¤ за парабол≥ч. законом з ≥нверс≥Їю в зон≥ переходу до групи жирних; в малозольних в≥дм≥нах вона знижуЇтьс¤ в≥д вуг≥лл¤ марки ƒ до марки ∆ в середньому в≥д 1370 до 1280 кг/м³ ≥ пот≥м посл≥довно зростаЇ дл¤ вуг≥лл¤ марки “ до 1340 кг/м³. «агальна порист≥сть вуг≥лл¤ зм≥нюЇтьс¤ також за екстремальним законом; дл¤ донецького вуг≥лл¤ марки ƒ вона становить 22-14%, вуг≥лл¤ марки   4-8% ≥ зб≥льшуЇтьс¤ (мабуть, внасл≥док розпушенн¤) до 10-15% дл¤ вуг≥лл¤ марки “. ѕори у вуг≥лл≥ розд≥л¤ють на макропори (сер. д≥аметр 500х10^-10 м та м≥кропори (5-15)х10^-10 м. ѕром≥жок займають мезопори. ћакропорист≥сть зменшуЇтьс¤ з≥ зб≥льшенн¤м стад≥њ метаморф≥зму, а м≥кропор - навпаки. ≈ндогенна (розвинена в процес≥ утворенн¤ вуг≥лл¤) тр≥щинн≥сть, що оц≥нюЇтьс¤ к-стю тр≥щин на кожн≥ 5 см блискучого вуг≥лл¤, контролюЇтьс¤ стад≥Їю метаморф≥зму вуг≥лл¤: вона зростаЇ до 12 тр≥щин при переход≥ бурого вуг≥лл¤ в довгополуменеве, маЇ максимум в 35-60 дл¤ кокс≥вного вуг≥лл¤ ≥ посл≥довно меншаЇ до 12-15 тр≥щин при переход≥ до антрацит≥в. “ак≥й же законом≥рност≥ п≥длегл≥ зм≥ни пружних властивостей вуг≥лл¤ - модул¤ ёнга, коеф. ѕуассона, модул¤ зсуву (зр≥зу), швидкост≥ ультразвуку. ћехан≥чна м≥цн≥сть ¬.к. характеризуЇтьс¤ њх дробим≥стю, крихк≥стю та тверд≥стю, тимчасовим спротивом стисненню. ¬уг≥льна речовина Ї неферомагн≥тною (д≥амагн≥тною), м≥неральн≥ дом≥шки характеризуютьс¤ парамагн≥тними властивост¤ми. ћагн≥тна сприйн¤тн≥сть вуг≥лл¤ зростаЇ з≥ зб≥льшенн¤м њх стад≥њ метаморф≥зму. «а своњми тепловими властивост¤ми ¬.к. наближаЇтьс¤ до тепло≥зол¤тор≥в.

√ол. технол. властивост≥ ¬.к., що визначають його ц≥нн≥сть: сп≥клив≥сть ≥ кокс≥вна здатн≥сть. —тандартний показник сп≥кливост≥ - ≥ндекс –ога (RI) ≥ товщина пластич. шару в апарат≥ Ћ.ћ.—апожникова.

≤снуЇ багато вид≥в класиф≥кац≥њ ¬.к.: за речовинним складом, петрограф≥чним складом, генетичн≥, х≥м≥ко-технолог≥чн≥, промислов≥ та зм≥шан≥. √енетичн≥ класиф≥кац≥њ характеризують умови накопиченн¤ вуг≥лл¤, речовинн≥ ≥ петрограф≥чн≥ - його речовинний та петрограф≥чний склад, х≥м≥ко-технолог≥чн≥ - х≥м≥чний склад вуг≥лл¤, процеси формуванн¤ та промисловоњ переробки, промислов≥ - технолог≥чне групуванн¤ вид≥в вуг≥лл¤ в залежност≥ в≥д вимог промисловост≥.  ласиф≥кац≥њ вуг≥лл¤ в пластах використовуютьс¤ дл¤ характеристики вуг≥льних родовищ. «а основу пром. класиф≥кац≥њ ¬.к. в окремих крањнах приймаютьс¤ р≥зн≥ параметри властивостей ≥ складу вуг≥лл¤: в —Ўј ¬.к. класиф≥кують за теплотою згор¤нн¤, вм≥стом зв'¤заного вуглецю ≥ в≥дносним вм≥стом летких речовин, в япон≥њ - за теплотою згор¤нн¤, т. зв. паливним коеф. ≥ м≥цн≥стю коксу або нездатн≥стю до коксуванн¤. ” —–—– до 1954 ¤к осн. пром. класиф≥кац≥¤ д≥¤ла розроблена в 1930 р. ¬.—. римом т.зв. ƒонецька класиф≥кац≥¤. ¬она називаЇтьс¤ ≥нод≥ "марочною", одночасно Ї ≥ генетичною, оск≥льки покладен≥ в њњ основу зм≥ни властивостей вуг≥лл¤ в≥ддзеркалюють њх звТ¤зок з генетич. розвитком орган≥ч. речовини вуг≥лл¤. ¬ ”крањн≥ використовувалас¤ стандартизована класиф≥кац≥¤ вуг≥лл¤. «а середн≥м виходом летких речовин (V^daf) ≥ характеристикою нелеткого залишку з урахуванн¤м сп≥кливост≥ ≥ величини теплоти згор¤нн¤ ¬.к. под≥л¤ли на 10 основних марок: довгополуменеве (ƒ), газове (√), газовожирне (√∆), жирне (∆), коксове жирне ( ∆), кокс≥вне ( ), коксове друге ( ₂), слабкосп≥кливе (——), оп≥снене сп≥кливе (ќ—) ≥ п≥сне (ѕ). ¬≥д марки ƒ до марки ѕ вм≥ст вуглецю посл≥довно зб≥льшуЇтьс¤ в≥д 76 до 92%, а вих≥д летких речовин зменшуЇтьс¤ з 42 до 7-12%. ” кожн≥й з марок, кр≥м ƒ ≥ √, за технол. властивост¤ми вид≥л¤ють дек≥лька технол. груп. ƒл¤ ƒонбасу вид≥л¤ють так≥ марки вуг≥лл¤: ƒ, √, √∆, ∆,  , ќ—, ѕ; дл¤ Ћьв≥всько-¬олинського басейну: ƒ, √, √∆, ∆.  ласиф≥кац≥¤ вуг≥лл¤ весь час удосконалюЇтьс¤. ќдн≥Їю з перспективних вважаЇтьс¤ геолого-промислова класиф≥кац≥¤, концепц≥¤ ¤коњ запропонована в останн≥ роки ’’ ст. украњнськими вченими (—.ƒ. ѕожидаЇв та ≥н.). ќстанн≥й вар≥ант класиф≥кац≥њ вуг≥лл¤ унормовано «а —тандартом ”крањни "¬уг≥лл¤ буре, камТ¤не та антрацит" (ƒ—“” 3472-96) Ц див. вуг≥лл¤ викопне.

Ќайб≥льш≥ розв≥дан≥ запаси ¬.к. в ”крањн≥ зосереджен≥ в ƒонецькому камТ¤новуг≥льному басейн≥ та у Ћьв≥всько-¬олинському вуг≥льному басейн≥. «а кордоном - в  арагандинському, ѕ≥вденно-якутському, ћ≥нусинському, Ѕурењнському, “унгуському, Ћенському, “аймирському, јппалачському, ѕенсильванському, Ќижньорейнсько-¬естфальському (–урському), ¬ерхньос≥лезькому, ќстравсько- арв≥нському, Ўаньс≥, ѕ≥вд.-”ельському басейнах.

¬.к. використовуЇтьс¤ ¤к технолог≥чна, енерго-технолог≥чна ≥ енергетична сировина, при виробництв≥ коксу ≥ нап≥вкоксу з отриманн¤м великоњ к-ст≥ х≥м. продукт≥в (нафтал≥н, феноли, пек тощо), на основ≥ ¤ких одержують добрива, пластмаси, синтетичн≥ волокна, лаки, фарби ≥ т.≥. ќдин з найб≥льш перспективних напр¤м≥в використанн¤ ¬.к. Ц скрапленн¤ (зр≥дженн¤) - г≥дроген≥зац≥¤ вуг≥лл¤ з отриманн¤м р≥дкого палива. ѕри переробц≥ ¬.к. отримують також активне вуг≥лл¤, штучний граф≥т ≥ т.д.; в пром. масштабах вилучаЇтьс¤ ванад≥й, іерман≥й ≥ с≥рка; розроблен≥ методи отриманн¤ іал≥ю, мол≥бдену, цинку, свинцю. ≤снують р≥зн≥ схеми неенергетичного використанн¤ ¬.к. на основ≥ термо-х≥м., х≥м. та ≥н. переробки з метою њх повного комплексного використанн¤ ≥ забезпеченн¤ охорони довк≥лл¤. ƒл¤ задоволенн¤ потреб економ≥ки ”крањна щор≥чно використовуЇ бл.100 млн.т вуг≥лл¤, з ¤ких майже 80 млн.т видобуваЇтьс¤ в≥тчизн¤ними п≥дприЇмствами.